Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Хирівському деканаті

06 серпня 2018
Друк

Слава Ісусу Христу!

Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри!

В цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, святкує 25 років від заснування. Церква – це народ Божий, але це не просто людська громада; це – боголюдська спільнота, насамперед це є таїнство Воскреслого Господа. Її днем народження є празник П’ятидесятниці, який ми недавно святкували. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів, творить із згромадження людей Церкву та дає «силу велику», щоб благовістити Євангеліє Христа по всьому світу. З часів П’ятидесятниці Церква Христова поширилася з Єрусалиму і Палестини по всіх континентах. Зародилося безліч місцевих Церков, які є осердям оновлення Божого люду окремої культури, народу і місцевості. Свідки Христового Воскресіння в певний момент історії принесли євангельську благовість й на нашу українську землю. Ми пам’ятаємо легендарну проповідь апостола Андрія Первозванного, мученицьку смерть святого Папи Климента в Криму, місію святих рівноапостольних Кирила і Методія та діяльність Київських князів Аскольда, Дира і святої рівноапостольної княгині Ольги. Найбільшу ж роль у проповіді Воскреслого Христа серед нашого народу ми завдячуємо Святому Володимиру Великому і цього року відзначаємо 1030 річницю Хрещення ним Руси-України.

Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів, творить та скріплює нашу єпархію як місцеву Церкву. Він також сповнює її «силою великою», щоб благовістити Євангеліє Христа Господа. Наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, належить до церковного тіла Української Греко-Католицької Церкви як Помісної Церкви, найбільшої з усіх 22 Східних Католицьких Церков, які входять до вселенського католицького сопричастя під проводом наступника Св. Ап. Петра, Папи Римського. Таким чином вона належить до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, яку ісповідуємо у Символі Віри.

Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломились, не розпливлись в чужому морю – за все це завдячуємо в першу чергу Українській Греко-Католицькій Церкві.

Сьогодні, з нагоди ювілейного святкування у вашому деканаті Свята Церква молитовно звертає нашу увагу на старозавітні часи, в період близько трьох тисяч років тому, коли майже весь світ перебував у поганстві, коли панувало ідолопоклонство. Віру в Істинного Бога зберігали ізраїльтяни, але і цей народ дуже часто зрікався своєї віри і впадав у гріхи відступства. Господь, бачачи духовний занепад людства, посилає у світ пророків, котрі прикладом свого життя і своєю проповіддю навертали людей до Справжнього Бога і готували їх до приходу Месії.

Одним з таких пророків – сильних духом і вірою – був Ілля, пам’ять якого ми сьогодні вшановуємо. Стародавнє передання свідчить, що Божий пророк Ілля народився у Галаадській країні, яка знаходилася на східному березі ріки Йордан, у левітській священичій сім’ї. Саме народження пророка Іллі уже свідчило про те, що це дитя буде особливим і Слово Боже буде виходити з його уст. Адже при народженні Іллі батько його побачив дивне видіння: мужі в сліпучо-білій одежі (ангели) сповивали дитя вогнем!

Святий пророк Ілля належить до числа найбільш прославлених Богом мужів благочестя старозавітної Церкви. Його служіння в Ізраїлі відбувалося в дев’ятому столітті до Різдва Христового. За часів розповсюдження крайнього зла в Ізраїлі за царя Ахава повстав пророк Ілля як вогонь, і слово його горіло як світильник (пор. Сир. 48, 1). Пророк мужньо і з великою ревністю протистоїть культу Ваала, початок поширенню якого було покладено незабаром після смерті царя Соломона, коли його царство поділялося на Ізраїль та Юдею. Царі Ізраїлю, що боялися втратити владу, прагнули відірвати свій народ від Єрусалимського храму. Таке відокремлення вело до забуття ізраїльтянами Єдиного Бога і заміні Його поганськими божками. Вже перший з ізраїльських царів Єровоам побудував в Дані та Бет-Елі два капища, де народ покланявся божкові в образі золотого тельця. Обурені Левіти залишили межі Ізраїльського царства, і цар "поставив священиків з народу, що не були з Левітських синів" (3 Цар. 12, 31; 2 Пар. 11, 14). Цим в Ізраїлю знищили Богом покликане священство, і захисниками істинних понять про Бога залишилися тільки пророки …

В часах, коли жив пророк Ілля, ізраїльський народ переживав занепад віри, намагаючись поєднувати віру в Єдиного Бога з культом ідола Ваала, якого сусідні народи вшановували як покровителя родючості. Щоб викрити облудність такого наставлення, пророк збирає народ на горі Кармель і ставить перед необхідністю зробити вибір: «Коли Господь є Бог, ходіть за ним; коли ж це Ваал – ходіть за ним», – читаємо у Книзі Царів. Але він не залишає люд напризволяще в такій відповідальній хвилині. Щоб знайти істину, він пропонує, щоб жерці Ваала приготували жертву, і щоб молилися за те, щоб зійшов вогонь і її спалив. Пророки Ваала починають танцювати, викрикувати, калічити свої тіла. Вони покликаються на самих себе і на свої здібності, щоб змусити свого божка дати їм відповідь. Таким чином, об’являється облудна дійсність ідола: людина його уявляє як щось, чим вона володіє, чим можна покерувати власними силами (…), замість того, щоб відкривати людське серце на Істинного Бога, на визволяючі стосунки з Ним, що дозволяють вийти з тісного простору власного егоїзму до виміру любові та взаємного дару, поклоніння ідолові закриває людину в виключному та безнадійному шуканні себе самої.  

Іншою є поведінка пророка Іллі. Він закликає народ наблизитися, вчиняючи його учасником своєї молитви. Далі він споруджує вівтар, взявши 12 каменів, як символ 12-ти поколінь Ізраїля, щоб пригадати народові Божі діла щодо нього. Той народ, який, здавалося, забув про своє походження та привілейовані стосунки з Господом, тепер є, немовби, покликаним по-імені. Ілля просить, щоб об’явилася Господня істина, і щоб Господь втрутився, щоб навернути Свій народ, щоб він пізнав, Ким насправді є його Бог та зробив остаточний вибір. Ілля, своїм заступництвом, просить у Бога те, що Сам Бог прагне зробити, об’явитися у повноті Свого милосердя, вірним своїй дійсності буття Господом життя, Який прощає, навертає, перемінює. Згадана біблійна подія закінчилася тим, що з неба зійшов вогонь, який спалив жертву Іллі, що було знаком прийняття цієї жертви Богом. Народ вже не має сумнівів, бо «Боже милосердя вийшло назустріч його слабкості».

Ця подія, по-перше, ще раз пригадує нам про першу заповідь: поклонятися єдиному Богу, а по-друге, навчає, що першочерговим завданням молитви є навернення. Там, де зникає Бог, людина потрапляє в рабство ідолопоклонства, як це нам у наш час показали тоталітарні режими, або те, як різні форми нігілізму вчиняють людину залежною від ідеологій. Натомість, справжнє поклоніння Богові означає віддати себе Йому та Його провидінню. Очевидно, Божий вогонь, вогонь любові який перемінює, очищає, але не руйнує, а радше, творить істину про наше життя, наново створює наше серце.

Дорогі браття і сестри! І в наш час людство поступово відходить від віри в істинного Бога, як за часів пророка Іллі, і як наслідок цього – від істини, що її об’явив нам Господь. Християнське віровчення спотворене численними псевдо християнськими конфесіями. Тому хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою для поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, у якому і ми, на жаль, зустрічаємо нові загрозливі тенденції, які, якщо на них належним чином не реагувати, можуть привести до чергової морально-духовної катастрофи – не меншої від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів.

Також ми сподіваємось, що ці ініціативи, які ми проводимо з нагоди ювілейного року, допоможуть нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин – у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, у єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді. Тому ми вдячні Богові за ті великі діла, які Він за цей період нам вчинив, а також за тих Своїх помічників, яких Він нам посилав, бо завдяки їм нам вдалося підняти Церкву з попелища і розвинути її до нового рівня служіння і прослави Бога.

Візьмімо близько до свого серця життя святого й великого пророка Іллі, та просімо у нього правдивого духа ревності і мужності у служінні Богові та ближнім. Святий славний пророче Іллє, моли Бога за нас!

+ Ярослав

м. Хирів
2 серпня 2018 року Божого

Теми: Ярослав (Приріз), ювілейний рік, Хирівський деканат

Інші публікації за темою