Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Першу неділю Великого посту в нашій східній християнській традиції ми називаємо Неділею Православ’я. У цей день ми згадуємо історичну подію перемоги правдивої християнської віри над єрессю іконоборства, котра відбулася на Сьомому Вселенському Соборі 787 р. та була урочисто потверджена на Помісному Константинопольському Соборі у 842 році. Тоді після довгого та гіркого досвіду іконоборства відбулося прилюдне почитання та вшанування святих ікон. Мета цього свята — прилюдно й урочисто віддати честь і поклін святим іконам Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих. Оскільки перше торжество православ'я, себто прилюдне почитання святих ікон після осуду іконоборства, відбулося в першу неділю посту 842 року, і ця неділя по сьогодні залишилася неділею почитання святих ікон.
Дух сьогоднішніх літургійних богослужінь – це дух радості, перемоги, тріумфу та пошани до святих ікон. «Сьогодні всім засяяло світло благочестя, - співаємо на стихирах великої Вечірні, - проганяючи обман нечестя, наче хмару, і просвічуючи серця вірних. Прийдім усі, припадьмо побожно з поклоном до чесних Христових ікон».
На перший погляд здається, що це свято немає нічого спільного із покаянним настроєм Великого посту. Проте наше торжество полягає у тому, що завдяки вірності своїй християнській традиції та вірі, чимало людей, незважаючи на переслідування, гоніння та суспільні труднощі, зберегли в чистоті свою віру, благовійно дотримались свого богослужіння, зберегли той духовний шлях, який нам залишив Христос, Святе Євангелія та Отці Церкви. Тим то для них, як і для всіх поколінь християн справжнім торжеством стало проголошення цими Вселенськими Соборами догми про почитання ікони.
Суть сьогоднішнього свята не полягає тільки в тому, що Церква відстояла своє право та обов’язок поклоніння святим іконам, вона відстояла також важливу істину Боговтілення, істину про те, що Бог являє та відкриває себе людям. Завдяки цьому Предвічний та Недослідимий Господь, прийнявши людську подобу, може бути зображений лініями та фарбами, не як портрет, але як внутрішній, таїнственний образ Божий, пізнаний, пережитий та прославлюваний у Церкві. Отже ікони є наглядним виявом нашої віри, бо „Слово сталося Тілом і замешкало між нами...і ми бачили славу Його”. Усунення святих ікон з церков та заборона їхнього почитання означало б заперечення правди про Воплочення Ісуса Христа, та заперечення можливості нашого спасіння. Тому для побожних християн святі ікони не є тільки якийсь звичайний предмет до набожності, але таїнство нашої віри, істоту якого гарно оспівує недільний кондак: «Неописане Слово Отця через Тебе, Богородице, описалось у Воплоченні, наново з’єднало образ упавшої людини з Божеською красою і запровадило її назад у первісний стан. А ми визнаючи спасіння, ділом і словом все це виявляємо».
Отож бачимо, що ікона сповнює важливу функцію об’явлення про істотні правди християнства. Ікона, що виконана в дусі молитви і посту, не мовчить. Вона говорить нам про створення людини на образ і подобу Божу, про спотворення цього образу гріхом та про прихід Ісуса Христа, який у своєму Воплоченні цей образ обновив, а у своєму Воскресінні підняв його до небесних висот, наповнюючи його Святим Духом. Через ікону також по-новому відкривається перед нами слово з книги Буття, про те, що кожна людина створена на образ Божий. Споглядаючи один на одного, так само як на ікону, ми можемо оком віри, оком любові та взаємоприйняттям побачити також і в іншій людині цей образ Божий. Тому сьогоднішня неділя говорить нам не тільки про рукописні ікони, не тільки про те, що Бог став людиною та є зображуваний, але також про те, як нам треба відноситися до того, що кожна людина – ікона написана Св. Духом. Отже, з якою повагою повинні ми дивитися один на одного, з якою великою любов’ю відноситися до інших, незважаючи на наші немочі та слабкості, адже всі ми – Божий образ; часто осквернений і притемнений, проте освячений та відкуплений.
Окрім того, що ікона дає свідоцтво важливих правд, вона також наділена динамічною силою Божої благодаті. Видимий образ, що зображений під дією Святого Духа та освячений мольбами багатьох молільників, має велику силу в освяченні людини. Недаремно мабуть в нашій українській християнській традиції ікони займають таке важливе місце: вони утворюють іконостас, їх несуть у процесіях і ними благословляють вірних, їх залюбки почитають як у святинях, так і в приватних домах. Зрештою так багато маємо на нашій землі відпустових місць, де люди прибігають до чудотворних ікон, отримуючи там полегшу та заспокоєння своїх просьб.
Улюблені у Христі, стараймося відроджувати у наших душах отой гідний та величний образ Божий. Адже ще в момент нашого хрещення, коли ми були занурені разом з темрявою нашого гріха в очищувальні води нашого хрещення, всі ми тоді «у Христа христилися у Христа зодягнулися». Кожен з нас став живим образом та подобою Божою - живою іконою. Нехай у ці спасенні дні Великого посту кожна ікона, що не на дереві написана, але в наших душах очиститься, зцілиться, та знову стане іконою на славу Божу. Просімо нашого Господа, щоб через наше богоугодне життя, над нашими родинами, українським народом, цілою державою справді засяяло небесне спасіння та піднесло всіх нас до повноти пасхальної радості до якої прямуємо. Амінь.
+ Ярослав
20 березня 2016 року Божого
м. Дрогобич