Слово пастиря

Слово на конференції у м. Трускавець, присвяченій 150-річчю від Дня народження І. Франка
Про двох українських Мойсеїв – Митрополита Андрея Шептицького та Івана Франка

Всечесні отці!
Вельмишановні пані та панове!
        
Христос Воскрес!

Я радий вітати вас з нагоди такого важливого форуму, який, безперечно, є не лише доброю нагодою для зустрічі однодумців, а  й також послужить поштовхом для нових і, надіюсь, більш плідних досліджень величезної спадщини двох українських Мойсеїв – Митрополита Андрея Шептицького та Івана Франка. Співставляючи ці дві потужні постаті, які ясно засвітились на небосхилі українського буття в другій половині XIX – першій половині XX ст. і змусили цивілізований світ змінити уявлення про духовне, культурне й інтелектуальне обличчя українців, можна знайти багато спільного. В тому, що конференція тематично окреслина саме так, є велика рація. Мойсей – це не лише старозавітній персонаж, якому уготована роль провідника народу до Обіцяної землі. Він як найбільший пророк став прообразом Месії Спасителя, а значить – обіймає одне з чільних місць в історії спасіння людства. І як один з викликів, Мойсей пережив бунт ізраїльтян, які за намовою Датана і Авірона – засліплених служителів культу наспіх створеного золотого тельця – виступають проти провідника. Пророк не дішов до Обіцяної землі, хоча перед тим „сорок літ, мов коваль” клепав сумління своїх співвітчизників, перед тим поневолених єгиптянами.  Якщо оцінювати реалії нашого буття в контексті біблійної розповіді про ідолопоклонство, то мусимо констатувати, що й тепер спокусливих „тельців” не бракує.
Подібно й у випадку з Іваном Франком, який, будучи надхненим з небес, тривалий час трудився, аби вивести земляків з неволі, але не відразу став пророком у своїй вітчизні. Тут навіть не так важливий принцип місця, а радше часу. На той момент, коли талант Франка проявився якнайяскравіше, коли він досяг вершини своєї творчості, але вже відчував близький відхід з цього світу, його не завжди були готові зрозуміти навіть ті,  хто мав нагоду співпрацювати з ним. Пам'ять про Івана Франка була довгими десятиліттями спотворювана й він подавався як поборювач християнських цінностей. Настав найвищий час вияснити правду про те, що цей великий поет  та мислитель був духом дуже близьким до Бога, до Церкви й особисто до Митрополита Андрея Шептицького.

Що ж стосується постаті Митрополита Андрея, то слід визнати, що його думки не завжди однозначно сприймались  сучасниками. Висловлювання Князя Церкви про моральність в політиці, його велике прагнення об’єднати політично і конфесійно розділених українців, відкриті виступи на захист переслідуваних православних, нарешті пророча візія Митрополита про зближення християнського Сходу і Заходу. Ще задовго до того, як на Другому ватиканському соборі було задекларовано прагнення Католицької Церкви діяти в дусі екуменізму, великий Митрополит висловлювався з подібними ідеями. А якщо вже порівнювати його з Мойсеєм, то тут паралелей недостатньо. Тут дозволю собі зацитувати Миколу Галіва, колишнього редактора журналу „Патріархат”: „Слугу Божого Андрея будуть нам відкривати як подвижника єдності і як предтечу сьогодні модного екуменізму, як великого богослова, християнсько-духовного і національного провідника та гуманіста, як великого патріота і державного мужа і як біблійного Мойсея, що провадив жидівський народ до обіцяної землі, дійшовши до річки Йордан – впав і тільки показав ось там за річкою Йордан, ваша обіцяна земля. Наш український Мойсей Слуга Божий Андрей дійшов до краю життя, сказавши – підете із духом моєї печаті, поставивши главою УГКЦ  свого гідного наслідника, неустрашимого борця за Українську Церкву й історичні права українського народу Патріарха Йосифа, який пройшов через страшні бурі, вдержавши нашу Церкву живучою, яка сьогодні воскресає”.

Формат цього вступного слова передбачає не так розставити акценти, як радше задати тон у діалозі, який упродовж кількох днів ми будемо провадити. Послушний список доповідачів дає підстави вважати, що буде зроблено ще один вагомий крок у справі належної оцінки двох Велетнів Духа. Підводячи підсумок із того, що сказано вище, хочу наголосити на ще одній, на мою думку, дуже важливій деталі. Як Іван Франко,  так і Митрополит Андрей, діяли кожний на своєму поприщі в умовах, підневільного стану українського народу. З іншого ж боку, вони зуміли піднятись над протиріччями, які нуртували всередині української нації. З перспективи теперішньої ситуації,  коли ми  як молода держава нагадуємо паралітика на роздоріжжі, думки двох новітніх Мойсеїв набирають особливої актуальності. Тож нехай у цьому поважному товаристві замешкає добрий дух любові і толеранції, а кожне промовлене слово буде додатковим ключем до розуміння тих ідей, які залишили для розуму і сумління нащадків Іван Франко та Андрей Шептицький.


24 травня 2008 року Божого

Владика Ярослав (Приріз)
Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицький